Головна | Реєстрація | Вхід | RSSЧетвер, 19.09.2019, 18:49

Пліщинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Категорії розділу
Новини [121]
Підготовка до ЗНО [3]
Нормативні документи [2]
ДПА [4]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Куточок народознавства

Екскурсія по куточку народознавства

Пліщинська ЗОШ

Загальновідома істина – без знання минулого немає майбутнього. Давні мудреці говорили: «Оглядаючись в минуле – зніми капелюха, заглядаючи в майбутнє – засукай рукава». В нашій школі робиться все для виховання в молоді бажання вивчати історію. Знати минувщину свого краю, досліджувати, знаходити, відкривати – цікава і корисна робота для юних істориків.


Тому уже кілька років працює в школі історико- краєзнавчий гурток, який об’єднує учнів 6-9 класів. Скільки за ці роки зроблено юними пошуковцями! По крупинці збирали ми відомості з історії рідного села . В пригоді стали і архівні документи, і спогади односельців – старожилів, і речові експонати, які ми знаходили на горищах і в скринях бабусь. Саме в цей період виникла ідея створення шкільної куточка народознавства, в якому можна було б розмістити безцінні історичні експонати. За сприяння вчителя історії Стецюк Л.О., при активній підтримці вчителів, односельців та завзятій роботі самих юних науковців такий куточок в школі було створено. Сьогодні в ньому налічується багато різних експонатів: вишивані рушники та картини, предмети побуту, знаряддя праці.


Експозиція куточка, в залежності від виду діяльності, поділена на декілька розділів. Поскільки українці – землероби, перша частина представлена знаряддями праці та обробітку грунту.


Найважливішим і найпоширенішим ремеслом, пов'язаним з обробкою заліза, було ковальство. Ковальство — обробка металів способом гарячого кування. Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення . Наприклад: сокири(які ви можете побачити у нашому куточку), а також ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена .Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо, натягування залізних шин на колеса.  


Селяни з великою пошаною і водночас із певною упередженістю ставилися до ковалів як до чарівників-добродіїв, що володіють складним і таємничим мистецтвом перетворення металу на ті чи інші речі. В них бачили захисників від нечистої сили, "ковалів людської долі". Кузня на селі звичайно була місцем зібрання чоловіків, своєрідним клубом. На території нашого села з давніх давен вирощувалися прядивні культури: льн та коноплі. Місцеві майстрині після збирання та відповідного обробітку цих культур виготовляли ткацькі вироби, а тому друга частина експозиції присвячена цій історичній проблемі.


Льон та чоловічі стебла конопель (плоскінь) збирали у серпні, жіночі стебла (матірку) залишали дозрівати на сім'я. Достиглі рослини в'язали у горстки та сушили на сонці. Сім'я із головок льону та матірку били праником, льон частіше — цепом. Після биття рослини вимочували у воді, м'яли й тіпали, аби позбавити волокно від терміття. Останнє робили на бетельні, терниці, трапачці, використовували рубель, тіпали об стовп або будь-що.


Наступним етапом було розчісування кожної прядки волокна (микання мичок). Для цього призначалися дерев'яний гребінь, який встромлявся в спеціальний отвір в ослоні чи припічку, або кругла залізна щітка з набитими цвяхами (дергальна), котру прив'язували до лави. Остаточне очищення волокна робили за допомогою чесальної (начісної) щітки зі свинячої щетини, кінського волосіння або тонких цвяхів. Одночасно проводили сортування волокна за якістю. Для ткання високоякісного полотна призначалося найтонше й найдовше волокно — кукла, для снування основи, ткання буденних тканин — миканка, тобто залишки, які вибирали з чесальної щітки. Останок на дергальній щітці — вал — ішов на виготовлення мішків, тканин суто господарського призначення.  


Готове до прядіння повісмо волокна знову накладали на гребінь або навивали на кужіль (куделю). При прядінні повсюдно вживали веретено, а також механічну прядку.


Механічна прядка (візок, коловороток, німецька куделя), яка відома на Україні з XIX ст., значно прискорювала, а головне — полегшувала прядіння, оскільки приводилася в рух ногою. Пряли на ній переважно конопляні та лляні нитки. В основному побутувала вертикальна прядка, подекуди — горизонтальна.  


В антропогеновий період на території північно-Східної Волині утворювалися садові відклади корисних копалилин – піску та глини. З давніх-давен жителі Пліщина та навколишніх сіл навчилися використовувути їх. Вироби із цих корисних копалин представлені в слідуючомі відділі.


Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.


Реалізація гончарних виробів здійснювалася звичайно самими майстрами, які роз'їжджали по селах із вигуками "По горшки!" запрошували селян до торгівлі. Вартість тієї чи іншої посудини найчастіше визначалася кілі кістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили свій товар і на ярмарки та базари. Розташовані у гончарному ряді просто на землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків .  


Розвинуті у нашому селі і високохудожні промисли. такі як гаптування, в’язання, художня вишивка. В умовах патріархального укладу сільського життя з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовлялася господарем та його сім’єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт - навесні та взимку. За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).


Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести. Важко судити, який смисл вкладався в ці символи раніше, але сьогодні на їх основі використовується багато мотивів.


В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок" тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.


У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто химерних сплетіннях заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.


Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка "павучками", якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - "шабак". В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні . В Україні вишивкою прикрашали рушники, фіранки, жіночий і чоловічий одяг. Особлива увага приділялася рушникам - древнім талісманам будинку, родини .


У стародавності рушник, що вів відповідними візерунками-символами, був невід'ємним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вітати появу на світ нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали ікони і накривали хліб на столі. Рушники були своєрідним освяченням початку справи і його закінчення.

Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz